Мільков Ф.М. Андрій Миколайович Краснов Андрій Миколайович Краснов народився у 1862 р. у Петербурзі. У 1885 р. він закінчив навчання на природничому відділенні Петербурзького університету. Вузькою спеціальністю А.М.Краснов спочатку обрав ботаніку, але незадовго перед випуском з університету став спеціалізуватися з географії. У формуванні А.М.Краснова як вченого зіграли велику роль його університетські вчителя – видатні вчені А.Н.Бекетов, В.В.Докучаєв та І.В.Мушкетов. А.Н.Бекетов був ботаніко-географом, еволюціоністом, В.В.Докучаєв – ґрунтознавцем, геоморфологом та фізико-географом, І.В.Мушкетов – геологом та геоморфологом. Цей вдалий підбір вчителів визначив різнобічну підготовку та широке коло наукових інтересів А.М.Краснова. А.М.Краснов – пристрасний мандрівник. Ще студентом він приймає участь у Нижньогорській експедиції В.В.Докучаєва, самостійно вивчає рослинність Алтаю, разом з І.В.Мушкетовим досліджує Прикаспійську напівпустелю. В 1886 р. на кошти Російського Географічного товариства він їде до Центрального Тянь-Шаню. Підсумком експедиції А.М.Краснова на Тянь-Шань стала його докторська дисертація "Опыт истории развития флоры южной части восточного Тянь-Шаня"(1888). Магістерська дисертація А.М.Краснова по праву вважається класичним ботаніко- географічним дослідженням, у якому розглянуто становлення рослинного покриву гірської країни на фоні тектонічного підняття гір та зменшення вологості клімату. У 1889 р. А.М.Краснов переїздить до Харкова. Тут він створює в університеті кафедру географії та очолює її на протязі більш ніж двох десятків років. З перших років викладання А.М.Краснов працює над підручником з загальної фізичної географії. Його "Основы землеведения", що були видані наприкінці XIX ст.,витримали три видання. Це був перший підручник у Російській Імперії з загального землезнавства. У ньому А.М.Краснов, не обмежуючись викладенням елементарних основ загальної географії, подає свою систему поглядів на завдання та об'єкт географії. За А.М.Красновим, фізична географія являє собою синтетичну науку, що узагальнює факти та висновки спеціалізованих (допоміжних) наук, об'єктом вивчення фізичної географії є не окремі предмети та явища, а їх географічні сполуки, або комплекси. Таким чином, А.М.Краснов першим у нашій географії підійшов до ідеї географічного комплексу, яка отримала подальший розвиток у працях географів наступних поколінь. Викладання у Харківському університеті А.М.Краснов поєднує щорічно з тривалими експедиціями у Харківську та Полтавську губернії, на Кавказ та до зарубіжних країн (1892, 1895 – подорожі до тропіків та ін.). Збираючи різноманітний польовий матеріал, він особливо цікавився "степовим питанням". "Степове питання" у другій половині XIX ст. привертає увагу багатьох географів, біологів та суспільних діячів. Встановлення капіталістичних відносин у пореформеному селі супроводилось залученням у господарську діяльність нових районів степів, загостренням у лісостепу та степу посух та суховіїв, ерозії ґрунтів. Після видання у 1892 р. книги В.В.Докучаєва "Наши степи прежде и теперь", ліс у степу почали розглядати не лише у якості можливого палива та будівельного матеріалу, але як один із засобів боротьби з посухами та неврожаями. Саме у цей період з'являються одна за іншою класичні праці В.Докучаєва, П.Костичева, С.Коржинського та Г.Танфіл'єва, у яких робиться спроба розкрити взаємовідношення лісу і степів та причину безлісся степів. У розв'язанні "степового питання" А.М.Краснов вирішив застосувати чисто географічний метод – порівняння між собою безлісих степів північної півкулі, включаючи не тільки степи Євразії, але й прерії Північної Америки, які він відвідав у 1890 р. У написаній ним з цією метою монографії "Травяные степи северного полушария"(1894), А.М.Краснов блискуче розвив геоморфологічну гіпотезу безлісся степів. Згідно з уявленнями А.М.Краснова, перепоною поширення лісів у степах є не клімат, а рівнинність рельєфу, що обумовлює недостатній дренаж місцевості. Безлісі трав'янисті ділянки зустрічаються усюди, в самих різних кліматичних поясах, де є рівнинні, недреновані простори. Клімат не є причиною безлісся степів, а лише визначає склад їх флори. Враховуючи залежність розміщення лісу та степу від геоморфологічних умов, А.М.Краснов історію лісостепових та степових ландшафтів тісно пов'язує з еволюцією рельєфу. Багато післяльодовикових змін у ландшафті він пояснює не змінами клімату, а врізанням річок та посиленням дренажу внаслідок поглиблення флювіально-аллювіальної мережі. За монографію "Травяные степи северного полушария" Московський університет у 1894 р. присуджує А.М.Краснову наукову ступінь доктора географії. А.М.Краснов був першим доктором географії Росії, який отримав цю вчену ступінь на умовах публічного захисту дисертації. Багато сил витратив А.М.Краснов на дослідження природи Кавказу. Його перу належать ботаніко-географічні статті про Великий Кавказ та Західний Кавказ, ландшафтні нариси Колхіди та Сочінського району, праці про грязьові вулкани Східного Закавказзя. Цікаво відмітити, що у кавказьких працях , так само як і у працях про Східно- Європейську рівнину, А.М.Краснов хоча і визнавав материкове зледеніння, все ж таки не вважав льодовикову епоху різкою катастрофою у історії розвитку органічного світу. Рослинні комплекси півдня Східно-Європейської рівнини мають, як відомо, автохтонне походження. Як відомо, саме до такого висновку зараз схиляється чимало палеогеографів. Багато років його не лишала мрія створити на берегах Чорного моря Японію, перетворити болотяну Колхіду у квітучу субтропічну країну. Тому, коли у 1912 р. уряд погоджується з цією пропозицією, А.М.Краснов не без жалю залишає Харківський університет, де він працював 23 роки та переїздить на постійне проживання до Батумі. Тут він створює Батумський ботанічний сад, в якому він волів бачити справжні субтропіки.